Учим человека выть

Мене лякають офіси айтішних компаній. Під'їжджаєш на парковку, і кричиш якомусь пристарілому хіпстеру в антикварних лахах, "посунь веліка", а потім оказується шо той хіпстер вобщето діректор над діректорами. просто він природу любить і срать хотів на костюми і умовності.
Або от дивишся і думаєш, "шо тут робить отетот бомж?", а бомж говорить по новенькому айфону китайською і взагалі, виявляється - геній в своєму напрямку.
А ще от діти. Підлітки практично бігають, мотаються офісом, блискучі щічки без натяку на бороду, рожеві ротики, так і хочеться вальяжно крикнуть, "ей мальчік, принеси тьоті кофє", але ти ж помниш про хіпстера на парковці і тому обережно цікавишся. А потім виявиться шо той рожевощокий хлопчик за місяць заробляє стіки як нєкоторі за рік.
А тоді от в коридорі бачиш мудрі очі і сиву бороду, рубашка, штани, туфлі, і думаєш - ну точно - це якийсь начальнік "андрєй сімьоновіч", а тоді так хопа, а оті малолєтки кажуть йому "андрюха, слишеш.... " і далі така непереводіма білібєрда, суміш англійської, китайської і коду якогось.
Нєт шоб як в нормальних торгових компаніях, говориш отак з женщіной в красівом костюмє, а вона вам каже, "шо-шо?! Женщіна, я тут нічо не знаю, я кофє могу наколотить"))))