Сидел ждал девушку в кино (живую!!) и решил почитать че нить. Обычно новости читаю или форум какой нить. Решил че нить полезное почитать....и что увидел.
Подробнее
Украйна глухо волновалась. Давно в ней искра разгоралась. Друзья кровавой старины Народной чаяли войны, Роптали, требуя кичливо, Чтоб гетман узы их расторг, И Карла ждал нетерпеливо Их легкомысленный восторг. Вокруг Мазепы раздавался Мятежный крик: пора, пора! Но старый гетман оставался Послушным подданным Петра. Храня суровость обычайну, Спокойно ведал он Украину, Молве, казалось, не внимал И равнодушно пировал. "Что ж гетман? юноши твердили, Он изнемог; он слишком стар; Труды и годы угасили В нем прежний, деятельный жар. Зачем дрожащею рукою Еще он носит булаву? Теперь бы грянуть нам войною На ненавистную Москву!......... А.С. Пушкин "Полтава" ©БпоулЛМгПег . . . Грозы не чуя между тем, Не ужасаемый ничем, Мазепа козни продолжает. С ним полномощный езуит Мятеж народный учреждает И шаткий трон ему сулит. Во тьме ночной они, как зоры, Ведут свои переговоры, Измену ценят меж собой, Слагают цифр универсалов, Торгуют царской головой, Торгуют клятвами вассалов. Какой-то нищий во дворец Неведомо отколе ходит, И Орлик, гетманов делец, Его приводит и зызодит. Повсюду тайно сеют яд Его подосланные слуги: Там на Дону казачьи круги Они с Булавиным мутят; Там будят диких орд отвагу; Там за порогами Днепра Стращают буйную ватагу Самодержавием Петра. Мазепа всюду взор кидает И письма шлет из края в край: Угрозой хитрой подымает Он на Москву Бахчисарай. Король ему в Варшаве внемлет, В стенах Очакова паша, Во стане Карл и царь . Не дремлет Его коварная душа; Он, думой думу развивая, Верней готовит свой удар; В нем не слабеет золя злая, Неутомим преступный жар. . .
пушкин,Полтава,где-то я это уже видел,песочница
Еще на тему
"Дрімає розум, серце мліє.
Дивлюся: хати над шляхами
Та городи з стома церквами,
А в городах, мов журавлі,
Замуштрували москалі;
Нагодовані, обуті
І кайданами окуті,
Муштруються... Далі гляну:
У долині, мов у ямі,
На багнищі город мріє ;
Над ним хмарою чорніє
Туман тяжкий... Долітаю —
То город безкраїй.
Чи то турецький,
Чи то німецький,
А може, те, що й московський.
Церкви, та палати,
Та пани пузаті.
І ні однісінької хати.
Смеркалося... огонь огнем
Кругом запалало,—
Аж злякавсь я... «Ура! ура!
Ура!» — закричали.
«Цу-цу, дурні! схаменіться!
Чого се ви раді?
Що горите?» «Экой хохол!
Не знает параду.
У нас парад! сам 3 изволит
Сегодни гуляти!»
«Та де ж вона, тая цяця?»
«Вон видишь — палати».
Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
«Де тьі здесь узялся?»
«З України». «Так як же ты
Й говорить не вмиеш
По-здешнему?» «Ба, ні, кажу,
Говорить умію,
Та не хочу». «Экой чудак!
Я вси входы знаю,
Я тут служу; коли хочешь,
В дворец попытаюсь
Ввесты тебе. Только, знаешь,
Мы, брат, просвищенны,—
Не поскупись полтинкою...»
Цур тобі, мерзенний
Каламарю... І зробився
Я знову незримий
Та й пропхався у палати.
Боже мій єдиний!!
Так от де рай! уже нащо
Золотом облиті
Блюдолизи; аж ось і сам,
Високий,сердитий,
Виступає; обок його
Цариця небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще на лихо, сердешне,
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршомазам.
Ото дурний! а ще й битий!
На квиток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!
За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані,—
Пикаті, пузаті!..
Аж потіють, та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати
Благоволять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику.
І всі у ряд поставали.
Ніби без'язикі —
Анітелень. Цар цвенькає;
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Довгенько вдвох походжали,
Мов сичі надуті,
Та щось нишком розмовляли —
Здалека не чути —
О отечестві, здається,
Та нових петлицях,
Та о муштрах ще новіших!..
А потім цариця
Сіла мовчки на дзиглику.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях.
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть;
«Гуля наш батюшка, Гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а, а, а...»