"У Чернякові був панський фільварок, який упісти раніш спалили, там була й криниця, але воно усе і всей той фільварок стояв пусткою. Десь у половині травня 1944 р. один чоловік переходив через фільварок і його скортіло заглянути в ту криницю. Вода в ній трохи впала і він побачив, що там пливає людина. Покликав людей і почали витягати уже не до пізнання вісім трупів, вісім людей. Тих, кого не пізнали місцеві люди, їх поховали у Новій Лішні на цвинтарі. Між тими жертвами есбістів, Олександра пізнала свого батька-інваліда по дерев'яній нозі, який у січні підвіз СБ пару кілометрів. Батько-інвалід своїм життям врятував життя своєї дочки. Таких і подібних випадків по цілій Волині безліч. Бандерівці не є проти членів ОУН, вони є проти всіх, чи то людей, чи установ, які не підпорядковуються їх наказам, не визнають їх, як авторитет, а мають свої погляди — таких людей вони нищили.

Одначе на еміграції є такі люди, які боронять бандерівців перед їх бандитизмом і пробують бандитизм перевернути у „геройство". Я їм пробую сказати, чи й вони хочуть взяти ту невинну кров на свої руки і ріки пролитих материнських сліз за своїми дітьми чи чоловіками? Я вірю, що всі ці сльози впадуть на покоління Бандери, Лебедя й Стецька. Стецьків порожній бубон гуде на еміграції, що він робив революцію на Волині, але нехай каже правду, яку він робив революцію. Я готовий стати перед українською спільнотою на свідчення і сказати де поділась інтелігенція Волині, де поділись чесні селяни, духовенство, де подівся Владика Мануїл?"

(Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК)