"Закони жизні...
Якось на самоті сформулював був один з основоположних принципів процесу випивки...
У випивці найголовніше - стан очікування випивки, а не сама випивка. Як зависання на безоднею. Момент істини... Сама випивка - банальна дія, позбавленого будь-якого романтичного флеру...
Я в магазині відразу вгадую людей, які рішили випить... У них трохи здорового, позитивного шалу і безуму в очах... Вони вже трохи "не тут", не з нами...
Людина, яка тільки рішила напиться - це Фауст, деміург, це молодий Шива, який обертає всесвіт одним пальцем лівої руки... А вже п'яна людина - це просто п'яна людина. Скотина, та й всьо...
Молодий Моцарт, який сідає до фортепіано, щоб написати "Весілля Фігаро" - це, за великим рахунком, те ж саме, що й чоловік, який поклав око на пляшку шотландсього односолодового... Ті ж самі ендорфіни, серотонін, нейромедіатори, той самий адреналін... Вічне прагнення досконалості й краси... Це - мистецтво і акт творєнія Духа...
А сама випивка безпосередньо це - такоє... Ну, сів, випив, заснув... Або ні... Це - робочий процес. Рутіна... Статистика...
І якби якось можна було себе вводити в стан очікування випивки без самої випивки... То була б цивілізаційна революція і торжество гуманізму в цілому світі...
Але... Але... Очікування випивки без самої випивки, на жаль, - невозможне... Не працює воно так..."
(с) Chepynoga