Война войной, а обед по расписанию
В этом году из за революции Киев останется без ёлки...

Вот такие приглашения а свадьбу

Давним-давно в далекій, далекій галактиці...

В кімнату вриваються два дроїди. Перший блистить як начищена збруя великого отамана Вінду, другий же на вид схожий на дивну перевернуту сітулу.
— R2D2, шевєлі ногами, нужна встігнути до взліту.
— ╫╬█▀▌▐.
— Ета було сказано сімволічно, звічайна в тебе їх німає.
— ╞╠╡╢▐▌█▄.
— Знаю-знаю, щось трапілось з маїм працесаром, мовна праграма парушена. Де хазяїн Люк?
— ╫╬╦╧.
— Глянь, вон на другому кінці карідора Лєя та Чубака. — принцеса та здоровенний вукі помітили дроїдів і побігли в їх сторону.
В цей момент двері сусідньої каюти відкрились і з них вийшов Дарт Вейдер — гроза славних запорізьких козаків. Діставши світлову шаблюку, він погрозливою ходьбою почав наступати, як хмара над величним Дніпром, на механічних парубків. C-3PO вже подумав, що це кінець, але з іншої сторони коридору з'явився Люк.
— Не чіпай моїх побратимів, москальська твоя морда.
— Люк, пєрєході на тьомную сторону, ето нєізбєжно. — хриплим голосом промовив темний лорд.
— Нізащо, краще померти.
— Што ж, я магу ета устроїть. — промовив Вейдер, рушивши в атаку.
— Лея, Чубака, забирайте дроїдів і втікайте.
— Але Люк! — вскрикнула Лея.
— Ніяких але. — перебив її Люк, витягаючи з піхов свою світову шаблюку. Справа в тому, що Обі-ван підсунув йому китайську підробку — вона за пару років зламалась і постійно перебувала в бойовій позиції. От Люку і доводилось її тягати з собою на поясі.
Хитрий та підступний Дарт Вейдер, не чекаючи доки джедай витягне зброю, напав на нього. Відбивши атаку, Люк зачепив шаблюкою стіну. Зі стіни з шкварчанням посипались іскри. Лея та козаки, довго не думаючи, чкурнули звідти.
Бій видався напруженим, і парубок-джедай потрохи почав здавати позиції. Від світлових мечів залишались зайчики на очах, а постійний сопіт темного сітха зводив з розуму.
— Люк, ти нє сможешь мєня пабєдіть, тьомная сторона сільнєє.
— Хай так, але я таки надаю тобі перед цим копняків. — зі злістю прокричав Люк.
— Я віжу, что в тєбє єсть зло, я чувствую єго. Правільна, випусті єво наружу. — бій уже перейшов на місток вентиляційної шахти, шаблюки різали все навкого, як ялиночки на новий рік.
— Не дочекаєшся, падлюка.
Темний владика скористався моментом і шмальнув по зап'ястю козака, яке стрімко полетіло вниз. Від болю хлопчина гучно заволав. Шукаючи порятунку, він виліз за перила містка.
— Люк, ти нє понімаєшь. — промовив Вейдер. — у тєбя нєт вибора.
— Вибір є завжди.
— Я твой атєц, Люк.
На секунду джедай впав в ступір. Потім, зрозумівши, що зараз сказав його затятий ворог, він протяжно простонав:
— Ні-і-і. Цього не може бути!
— Ета так, Люк. Ето правда. Я твой атєц.
— Але це означає, що я москаль. Це не може бути правдою.
— Ти русскій до мозга костєй, я давно ето знал.
Не витримавши такого горя, Люк розчепив руку і полетів вниз. Тепле повітря овівало його широкі шаровари та оселедець, яким він так гордився. Він не міг повірити, що в його жилах тече москальська кров.
На краю шлюза його зустрів "Сокіл тисячоліття". Підібравши пасажира, він полетів на захід Зірки, яка колись так лагідно зігрівала козацькі землі.

Мені потрібен твій кінь, жупан та пістоля.