Ми часто чули та чуємо від старших людей, які вчилися ще до другої світової війни, а також від наших українців з Канади чи США, для нашого вуха трохи дивну вимову низки слів. Вони досі говорять руці, нозі, вуші; чотиридесят і дев’ятдесят; якось не так звучать в них слова стіл та ніс. В чому тут справа?

Сьогодні поговоримо про вживання букв І та Ї. Особливо про вживання другої букви, відповідника якій власне і немає в російській мові.

Як правильно?

Як же ж повернутись до правильної вимови (а потім і написання) наших слів аби не перегнути палку? Лише не кажіть, що це неможливо — он цілу мову іврит люди відродили через дві тисячі років забуття.

Найкраще правило вживання твердої букви/звуку І та м’якої (пом’якшувальної) букви/звуку Ї виробили українські професори-мовознавці на на своїй нараді під головуванням Стефана Смаль-Стоцького у 1892 році. Цей документ називається «Руска правопись» і він вже враховує правила і «кулішівки» і «желехівки», які з’явилися трохи раніше.

Правопис 1892 року стосується багатьох різних правил написання українських слів, але ми розглянемо лише сьогоднішню тему. Як правильно казати (а згодом і писати — якщо переглянути офіційний правопис) — ніс чи нїс? Отже, правила такі (для сучасного розуміння).

В коренях слів (у пнях слів — за лексикою 1892 року):

Завжди перед І твердо вимовляємо звуки, які в нашій мові ніколи не бувають м’якими (Б В Г Ґ Ж К М П Р Ф Х Ч Ш): біг, вінок, гілка, жінка, кіт, місто, пір’я, річка, фіртка, хіть, чітко, шість.

Твердо вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук чергується з О (також можна порівнювати з відповідним О в ро́сійській мові): дім (до дому), стіл (до столу), ніч (до ночі), ніс (до носа), сіль (до солі), росіл, спосіб; у множині: осіб (особа), ніг (нога).

М’яко вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук не чергується з О (також можна порівнювати з відповідним Е в ро́сійській мові, а насправді там, де в старослов’янській мові писали Ѣ) — для наочності пишемо Ї як у 1892 році: дїд, дїйсно, дїло, тїло, лїс, лїд (леду), залїзо, слїд, слїпий, снїг, нинї, нїмий, зїлля, сїно, сїсти, сїчень, сїяти, сусїд, цїдити, цїкавий, цїна.

Цїкаво ), що у слов’янських мовах для м’яких приголосних є навіть окремі знаки — у сербській вуковицї Ђ, Ћ, Љ, Њ; у македонській кирилицї відповідно Ѓ, Ќ, Љ, Њ; у горватській ґаєвицї Đ, Ć, Lj, Nj; у словацькій мові відповідно пишуть мекчень (mäkčeň) Ď, Ť, Ľ, Ň; у польській використовують діакритичнї Ć, Ń, Ś, Ź (зауважте — не у всїх мовах є всї наші звуки). Нас же в цих випадках виручає м’який знак Ь і дуже би пригодилося для цїєї справи повноцїнне використання букви Ї.

Ну і щоби знову не вертатись на Балкани — спритнї македонцї пишуть Ѕ замість ДЗ та разом зі сербами Џ замість ДЖ — чим не ідея для доповнення української абетки?

У суфіксах слів (у наростках слів):

В рідних наростках вимовляємо і пишемо тверде І — бідність, гордість, милість, злість; калинівка, млинівка; братній, природній, вчорашній, прийдешній, майбутній, колишній.

В чужих суфіксах (наростках) -ік, -іка, -іст, -ізм, а відтак і в похідних -ійний, -ійський, -іяльний, -ічний тощо після Д Т З С Ц Р Ж Ч Ш корені (пні) треба вимовляти твердо і писати зовсім тверду И: будизм, медик, методика, методичний, періодичний, артист, артистка, артизм, артистичний, граматика, граматичний, критик, критика, критичний, математика, математичний, практика, практичний, симпатичний, музика, музикальний, фізик, фізика, фізичний, містицизм, Африка, історик, історичний, фабрика, фабричний, фашизм, галицизм.

В чужих суфіксах після Б В Г Ґ К М П Ф Х корені вимовляємо твердо та пишемо тверду І: армійський, епідемічний, кубічний, епічний, атавізм, ґрафіка, ґрафічний, етноґрафічний, парафіяльний, стеноґрафічний, софіст, софізм, остракізм, монархічний, монархіст.

В чужих суфіксах після Л Н корені пом’якшуємо та пишемо м’яку І (для наочності напишемо Ї як у 1892): лїнїйний, машинїст, механїк, механїка, механїчний, механїзм, технїк, технїка, технїчний, унїя.

Правопис 1892 пропонує те саме правило застосовувати також для суфіксів –ія, але тут вигляд слів Азия, Росия, Франция, Італїя, Анґлїя, Наталїя точно вже надто архаїчний.

В закінченнях слів:

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині твердо вимовляємо та відмінюємо тверді звуки коренів однини: сад—сади—садів, віл—воли—волів, пліт—плоти—плотів, віз—вози—возів, пан—пани—панів.

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині м’яко вимовляємо (для наочності напишемо Ї) та відмінюємо там де є м’які звуки однини: король—королї—королїв, зять—зятї—зятїв, лось—лосї—лосїв, кравець—кравцї—кравцїв, ведмідь—ведмедї—ведмедїв.

В закінченнях прикметників скороченої форми давального й місцевого відмінків вимовляємо й пишемо тверде І: зелений — зеленім/зеленому — в зеленім/в зеленому, твердим — твердім/твердому — на твердім — на твердому, багатий — багатім/багатому — у багатім/у багатому.

Ще обов’язково відзначимо, що окличний вімінок був п’ятим в нашій мові — і аж ніяк не сьомим і точно не зайвим. Просто його немає і ніколи не буде в російській, а москвини тут вже зовсім не могли знести ще й такої відмінності української мови:

"Загадкова буква ї: ніс чи нїс? природний, природній чи природнїй?"

Українська Talvisota

Підрозділ українських добровольців у Фінляндії

30 листопада 1939 року розпочалася війна СРСР з Фінляндією - большевицькі війська атакували кордон цієї незалежної країни. Втім, намагання Москви проковтнути свого північного сусіда обернулося, в черговий раз, величезними втратами з москвинського боку.

Згадуючи ту «Зимову війну» (фінською — Talvisota), варто згадати і тих українців, які використовували її як можливість долучитися до справи визвольної боротьби з совєтським поневолювачем України.

Українські підрозділи, що воювали на фінському боці, були сформовані 1940 року в Фінляндії. Добровольці здебільшого набиралися з полонених совєтських військовослужбовців і озброювалися фінською та совєтською зброєю. Однострої були фінськими з чорними кашкетами, хоча в багатьох випадках українці продовжували носити совєтську уніформу, доповнюючи її мазепинками (Ukrainian Bergmutze). На мазепинці кріпився знак Тризуба; деякі вояки мали значки, діягонально розділені на синю та жовту смужки. Синьо-жовті армійські відзнаки не вживалися, оскільки такі мали добровольці зі Швеції.

На фото Юрій Городянин-Лісовський (з кобурою в руці) з українським антикомуністичним відділом. Фінляндія, 1940 рік.

Герой сериалов, который больше понимает в российских комедиях, чем в собственной стране.

Немецкое издание Taz опубликовало статью о Владимире Зеленском, в которой называет украинского президента героем сериалов, который больше понимает в российских комедиях, чем в собственной стране.

В апреле 2019 года народ Украины выбрал нового президента. Владимир Зеленский, комик и телевизионный продюсер без политического опыта, значительно обошёл Петра Порошенко, и летом его партия "Слуга народа" одержала абсолютное большинство в украинском парламенте. И вот уже некоторое время Украина снова находится в крупных медийных заголовках. Хотя данный круговорот имеет отношение почти исключительно к телефонному разговору американского и украинского президентов, и их возможному оказанию влияния на внутреннюю политику американского государства.

Однако не следует забывать, что в телефонном разговоре речь шла о противотанковом оружии для украинских военных, с целью противостояния российской агрессии. Также необходимо упомянуть о нынешних уступках украинского президента по отношению к Путину, с помощью которых он хочет сдвинуть с мёртвой точки переговоры по вопросу восточной Украины.

Многие украинцы скептически относятся к подобного рода уступке, в первую очередь те, которые выступали на Майдане за демократическое гражданское общество, среди которых многочисленные писатели и представители интеллигенции.

Скептицизм связан с восприимчивостью интеллигенции к игре с фантастикой, виртуальными мирами и медийными капсулами. Выбор Зеленского президентом и является такого рода игрой с виртуальной реальностью. В телевизионной сатире "Слуга народа" Зеленский играет роль слегка неотёсанного учителя истории, которого раздражает политика, и который постоянно отпускает бранные речи, которые тайно снимают и выкладывают в YouTube его ученики. В результате, неопытного, но честного учителя избирают президентом, который начинает борьбу с коррупцией и олигархами.

Это красивая история, о которой предупреждают украинские авторы Юрий Андрухович, Оксана Забужко и Сергей Жадан. И в апреле герой сериала был избран в качестве настоящего кандидата на пост президента.

Зеленский и его команда очень успешно разработали иллюзорный мир, в который они, по-видимому, сами верят. Однако пробуждение и встреча с реальностью могут очень разочаровать народ.

Интеллигенции не следует слишком восторгаться правительством, особенно если они разделяют их ценности. Критика в отношении к правительству и всему тому, что оно делает, и является, собственно, пользой интеллектуальной деятельности. Смена политических элит осуществляется, однако, через большинство электората. В редких случаях играют роль при этом представители интеллектуальных меньшинств.

Президент Зеленский ведёт себя как президент, тесно связанный с народом, и поэтому темы, привлекающие интеллектуалов и художников, кажутся ему едва очевидными или серьёзными.

О некоторых он слышит и видит вообще впервые. Он не может с ними общаться, и негативное отношение подавляющего большинства украинской интеллигенции к президенту вполне можно охарактеризовать высказыванием: "Смотрит, как баран на новые ворота".

И действительно, Зеленский сталкивается с массой событий, людей и ситуаций, которые украинское общество уже пережило или переживает в настоящее время, и которые многократно прокомментированы представителями интеллигенции. Но складывается впечатление, однако, что он всё это слышит и видит в первый раз.

Зеленский является президентом потребителей, которые не хотят ничего подпускать слишком близко к зоне своего комфорта.

И суть проблемы даже не в том, что он выходит на политическую арену как новичок. За исключением аппаратчика Леонида Кравчука, ни один из украинских президентов не был профессиональным политиком. Украинское общество в данном отношении является нетрадиционным. Речь скорее идет о том, что президентскими выборами общество продемонстрировало поведение потребителя.

Очевидным фактом является то, что потребители присутствуют в большинстве, и их интересы, конечно же, связаны не только с рекламой или твёрдой зарплатой, регулярным отпуском, низкими ценами на электроэнергию, теплоснабжение, и подобными вещами.

Потребители не хотят боевых действий, ликвидации индивидуальных и коллективных травм, они не хотят сталкиваться с социальными проблемами, иметь дело с социальными беспорядками, в том числе и в будущем, они не хотят ничего подпускать слишком близко к зоне своего комфорта.

Это, конечно же, грубое обобщение. Поэтому вернёмся к общественной роли интеллигенции. Она должна общедоступно формулировать критическую точку зрения на текущие политические события и вопреки распространённому потребительскому поведению, применять социальные и культурные цели.

https://taz.de/Die-Ukraine-nach-Selenskis-Wahlsieg/!5638760/

На этом фото адмирал Хироши Ямамуро глава Морских сил самообороны Японии дарит главкому Военно-морских сил России Николаю Евменову какую-то бумажку. Это по сути главкомы ВМС обоих стран, равные фигуры, просто японцам типа запрещено иметь флот. Ну потому, что в прошлый раз их флот отличился и с тех пор нельзя, только типа силы самообороны.

Но цимес этого официального фото в том, что вручает какую-то бумажку Ямамура на фоне фотографии другого японского адмирала - Того Хэйхатиро.

Того Хэйхатиро известен тем, что полностью уничтожил 2-ю и 3-ю тихоокеанские эскадры российского флота во время кровопролитнейшего Цусимского сражения(6 тысяч убитых и раненых, 6 тысяч пленных, 21 корабль потерян, включая броненосцы и крейсера). Потери японцев - 3 миноносца (из них 1 затонул после столкновения с другим японским миноносцем), 117 убитых и 538 ранено.

А до этого Того Хэйхатиро потрепал и блокировал я Порт-Артуре 1-й тихоокеанскую эскадру и часть кораблей Сибирской флотилии. Потом помешал прорыву этой эскадры из Порт-Артура на Владивосток. В дальнейшем Порт-Артур был взят, части кораблей удалось скрыться, остальным настал привет.

Короче именно этот дядя полностью уничтожил все тихоокеанские силы ВМФ РИ, что в числе прочих факторов и обеспечило Японии победу в Русско-Японской войне 1905 года.

Ох уж этот азиатский троллинг.