Фліт – Моя планета

Раритет десятирічної давнини.

Новий розділ

У вищого модераторського складу Моєї України виникла ідея зробити підтаґ, присвячений українським героям. Спочатку була думка охопити дописи про захисників нашої Батьківщини й об'єднати під простою назвою «Герої». Наразі є пропозиція охопити не тільки військових, а й відомих і не дуже людей, на яких можна рівнятися: волонтери, винахідники, активісти тощо. Письменників, поетів, художників, скульпторів, звісно, надалі висвітлюємо в «Українському мистецтві». Від себе пропоную назву «Квіт нації».

Чекаємо на пропозиції щодо змісту розділу, назви, а також оформлення: аватарки 100х100 пікселів (з'являється ліворуч від назви), обкладинки 846x179 (над назвою в самому тезі) та плашки 300x75 (видно праворуч на сторінці фандому).

Завод «Ленінська кузня» позбувся комуністичної назви

«На річних загальних зборах акціонерів публічного акціонерного товариства «Завод "Ленінська Кузня"», які відбулися 30.03.2017 року, акціонерами Товариства було ухвалено рішення про зміну найменування Товариства з ПАТ «Завод "Ленінська Кузня"» на ПрАТ «Завод "Кузня на Рибальському"», – йдеться у повідомленні.

Цей судноремонтний завод є одним з найстаріших підприємств Києва. «Ленінську кузню» приватизували в 1995 році. Основним акціонером компанії виступає ПАТ «ЗНКІФ "Прайм Ессетс Кепітал"». Кінцевим бенефіціаром підприємства є президент України Петро Порошенко, а також народний депутат Ігор Кононенко.

Нагадаємо, у квітні 2016 року «Ленінська кузня» оголосила конкурс на нову назву на виконання закону про засудження нацистського і комуністичного режимів. Усі охочі могли надсилати свої пропозиції нової назви на електронну скриньку підприємства.

Як повідомлялося, закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» набув чинності 21 травня 2015 року. Відповідно до нього, об'єкти, які мають назви на честь діячів комуністичної партії та посадовців СРСР, підлягають перейменуванню.

Джерело: «Український тиждень»

Олександр Чалапчій

30 років, одружений, має двох доньок. До війни працював майстром електрогазозварювання на виробничому комбінаті.

Хобі: вироби з металу, художнє кування.

Він був мобілізований до кіровоградського 34-го батальйону територіальної оборони, втратив обидві ноги під час артобстрілу 28 вересня 2014 року під шахтою Южна. Його світлина на стільці: два протези ніг, а на обличчі — широченна, щира усмішка — вражає до сліз. Навіть у такому стані він радіє життю.

А починалось все з Майдану. Ось що розповідає Олександр: «18-19 лютого я був на Майдані. Потім додому повернувся. Думав, тепер все буде добре, Янукович втік, вся нечисть порозбігалася, класно заживемо. І тут почали віджимати Крим, зайшли війська, які забули про офіцерську честь і негарно себе поводили з нашими солдатами. Якось прикро мені стало, тим паче, що в 2004-му році я служив саме у Феодосії. Навіть кадри показували, як заблокували частину, де я служив. І я зі своїм військовим квитком пішов у військкомат, попросив, щоб мені дали повістку, – показати своїм рідними, що мене, мовляв, мобілізували.

Світлини за 2015 рік

Багато наших хлопців з району поїхало воювати, навіть мої студенти серед них були, які вчились у мене на сварщиків, – я майстер виробничого навчання по електрогазозварюванню, хоча зараз уже не викладаю – не можу показати необхідні трудові прийоми».

Тут і далі автори: Олександр Мордерер, Тетяна Рубльова

«Я коли вийшов з наркозу і побачив, що в мене немає ніг, змирився з тим, що буду тепер на візку. Головне – живий. Для мене найважливіше, щоб моя сім’я була здорова і щаслива, – каже Олександр.  – Спочатку донька питала, де мої ноги? А потім звикла і вже почала мене малювати без ніг. Вона – моя помічниця: подає протези, палицю, одяг. Жінка в декреті з дитиною меншою, а я зі старшою в школу, зі школи… Оля мріє стати лікарем-анестезіологом, добре вчиться».

За отриману компенсацію в 304 тисячі гривень Олександр закупив обладнання й відкрив невеличке підприємство з виготовлення паливних брикетів. «Я це все почав робити, – каже Олександр, – бо коли посидів цілий місяць вдома, зрозумів, що мені «дах» зносить і «башту» рве. Всі ці згадки про вибухи, смерть… Кожного дня дзвонив в АТО. А все це дуже пригнічує людину, затягує в страшну депресію. Я зрозумів, що терміново треба чимось зайнятись. Майстром в об’єднанні я вже не міг працювати, і от ми вирішили вдома, що будемо виготовляти паливні брикети. Ну, зараз потрошки розкрутили цю справу, принаймні на нуль виходимо».

Проте, Олександр не забув про своїх побратимів, став волонтером: «Зараз я допомагаю хлопцям, з якими воював. Тим акумулятора вислав, тим – ската. Джип роблю грузинам. Продукти передаю». А ще, як це не парадоксально, він сумує за бойовим минулим: «Тягне мене туди. І я не один такий – з ким не спілкувався, всіх тягне. Тому що там хоч і війна, і смерть, і страх, а все по-справжньому, немає ні заздрощів, ні докорів, ні злоби. Всі однакові, всі рівні, незважаючи на вік. Один за одного горою стоять, один одному спину прикривають. А в нас уже почали плітки ходити, що зброєю, мовляв, торгував, ще якась маячня. Людина, що прийшла звідти, морально не витримує оці чвари, плітки… Слухайте, та молитися треба на тих хлопців, що там воюють.

Їдеш, наприклад, у поїзді чи автобусі і чуєш в спину: «От воно йому треба було йти воювати? Сидів би дома, з ногами залишився б». А ти думаєш: «Звичайно, я міг бути біля жінки, дитини, спати в ліжку, їсти нормально, а не раз у два дні». Але ж я робив це для того, щоб мої діти ніколи не знали, що це за звук, коли танк стріляє чи автомат. Якось зайшла до нас на блокпост цивільна сім’я, і тут почався обстріл. І хлопчик маленький каже: «О, це танк стрельнув, а це автомат». Це ж просто жах!

А взагалі, якби мені запропонували щось змінити у житті, нічого не поміняв би. Я не жалкую, що ноги втратив. Я знав, заради чого йшов воювати».

Джерело: Viva

Вільгельм Габсбурґ

Український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцоґ) династії Габсбурґів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців.

Вул. Федорова, Кафедральний собор МП

Палац у Турчинівці. Остання резиденція Терещенків

З радянських часів будівля використовується як сільськогосподарський ліцей.