Пару слов о национализме.
Захожу я, значится, вечерком почиать что происходит на джое, да пост с ВАТА ТВ запилить, как ВНЕЗАПНО оказывается, что здесь неиллюзорный срач на тему украинского национализма.Скажу за себя, коренной киевлянин, бы(ва)л на Майдане, но участия в боях не принимал. Общался там с самыми разными представителями включая и ПС. Так вот.
Есть много текстов, статей, видосов на тему понятий патритизма, фашизма, нацизма и национализма. Поэтому, если вы хотите разбираться в сортах - пожалуйста, в инфополе полно данный, только успевай отделять зёрна от плевел.
Я же хочу разобраться, хорошо это или плохо. И, как человек, который за последние 3 года развил свои политические взгляды от украинского национализма до либерального космополитизма - скажу, нет, по-умолчанию такие вещи как патриотизм и национализм - это не плохо. Хорошо ли это? Отдельный разговор, тут всё понимаете, зависит от того, какие чувства развивают в тебе на основе этого самого патриотизма. Если тебе говорят, что твоя нация - самая великая и достойная править всеми аки рабами или животными, или же, что захватывать чужие территории или убивать людей за их взгляды - это правильно, я бы в таком патриотизме усмотрел повод не только для беспокойства. Но это я. Как я заметил, люди часто не различают именно контекст этого патриотизма, многие считают, что раз они националисты, и их национализм/патриотизм поощряет их не давать взятки, честно голосовать на выборах, вносить свою лепту в гражданское общество - то "все патриоты/националисты - такие же".
Но нет, есть разные категории националистов, включая практически полных копий ватников, в чём я лично убедился почитав этот треш от "Правого Сектора".
Вы только вчитайтесь в это и скажите честно, согласны ли вы со всем нижеизложенным и если да - попробуйте хоть сколечки логически это аргументировать.
внутрішню окупацію здійснюють колишні московські окупанти та колонізатори, московська п’ята колона у вигляді різних „червоних” та „лівоцентристських” партій, п’ята колона західного демолібералізму у вигляді різних „центристських”, „правоцентристських”, „демократичних”, „національно-демократичних” і навіть „теж-націоналістичних” організацій, а всі вони обслуговують основного грабіжника й узурпатора влади – чужорідний і космополітичний транснаціональний олігархічний капітал кримінального походження”.
українська нація вже понад тисячу років існувала тільки завдяки своїй вірі в Бога та тому, що постійно боролася за своє національне і, як наслідок, релігійне, соціальне, мовне, економічне тощо визволення. Не було б Віри – була б духовна руїна і смерть ...
Режим внутрішньої окупації України зайняв один з фортів, що захищає сатану від атак українських християн. У війні проти Бога і Його Церкви задіяно безліч родів військ та видів озброєння.
Антихристиянським інструментом у руках тих, хто продав свою душу дияволу, є ще один „великий калібр”, який активно використовується, особливо останнім часом. Це сексуальні збоченці – гомосексуалісти, які, маючи тісні зв’язки з провідними політиками, самі роблять політичні кар’єри або ж впливають на прийняття антихристиянських рішень законодавчими та виконавчими владними органами різних країн світу. Не є винятком тут й Україна.
Активна пропаганда содомії та лесбійства через телебачення та Інтернет за повного сприяння влади, так звані „гей-тусовки” та „гей-марші”, відкриття нічних та денних клубів збоченців, широко розрекламовані презентації фільмів про виродженців – це далеко неповний перелік тих дій, що кидають виклик Богові, який знищив Содом і Гоморру, та кличуть всіх християн вогнем і мечем викорінювати цю скверну.
Національна ідея вища за будь-який людський закон. Закон творять люди, а національну ідею творить дух нації – той „дух одвічної стихії”, який зберіг її „на грані двох світів” упродовж тисячоліть і без якого в неї немає майбутнього.
Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов абсолютно правильно розставив акценти у цьому питанні: „Світогляд замість партійних параграфів; віра замість знання; непомильність і виключність замість компромісу; культ одиниці й активної меншості замість маси і пасивної більшості; прозелітизм замість підпорядкування „волі народу”; суворість до себе й до інших замість гуманізму; ідеалізм замість погоні за мандатами і схиляння перед юрбою; нарешті цілком інші форми організаційні…” Такий підхід – це наша, українська зброя!
И это только выдержки и то не из всего документа.
