Україна повернулася до культу життя.

Росія має культ смерті.

Не мертвих, а саме смерті.

В Росії священники благославляють на "Смерть за Отечество".

Не за перемогу, а саме на смерть.

І це логічно, бо Росія не веде боротьбу за перемогу заради життя, а проводить захоплення чужих земель та ресурсів в різних країнах.

В Росії є культ смерті, бажання отримати царство Боже у потойбіччі убиваючи інших істот. Звідси і фраза Путіна - Они здохнут, а мы в Рай.

Культ смерті є фактом Російської державної політики.

Зікурат у центрі Москви із сифілітиком Леніним тому підтвердження.

Для Путіна усі смерті російського народу, а насправді різних народів РФ, не є трагедією, чи навіть втратою. Це є САКРАЛЬНА ЖЕРТВА на шляху до перемоги.

Не зовсім правда, що в сучасній Росії немає офіційної ідеології, як кажуть подекуди політологи. Вона просто не завжди чітко артикулюється.

Там є культ - Культ Смерті.

Процесії з портретами загиблих у другій світовій, демонстративне поклоніння мощам, благословіння на смерть від генерала КГБ Патріарха Кирила, імітація християнства - це все культ смерті.

Цей культ не масовий, проте державний та, очевидно, підтримується державною пропагандою та офіційним істеблішментом.

Як має діяти Україна у такій ситуації?

По-перше, ми маємо налаштовуватися не на смерть, а на перемогу.

Я колись чув від одного ротного, що солдат "має вміти помирати" . Я тоді накинувся на нього і прокричав, що солдат має вміти виконати завдання. Попри все - завдання. А його командир має зробити все, щоб солдат мав можливість виконати завдання і повернутися живим. А старший командир , який сидить в теплі, має зробити все, щоб всі виконали завдання і отримали все можливе забезпечення для цього завдання.

По-друге, ми маємо культивувати шану, як загиблим героям, так і живим. Наші герої мають бути живими.

Мене бісить це - Герої не вмирають.

Я сам часто говорив цю фразу, як мантру...

Герої не вмирають, герої не вмирають, герої не вмирають....

Та Герої вмирають найпершими.

Герої вмирають і тому стають Героями.

Тому, Родини Героїв мають бути забеспечені пожиттєво. Пожиттєво не тільки достойною виплатою, але і увагою. Кожна бригада , незалежно від зміни особового складу має, віддаючи шану своїх загиблим, регулярно відсилати своїх представників до родин, бо там чекають. І держава має виділяти на це гроші. Ми маємо дякувати цим родинам довічно.

Бо ми маємо дякувати живим, згадуючи загиблих. І надихати живих, пам'ятаючи тих, кому вони життям завдячують.

Україна має остаточно перейти до Культу Життя. Життя тут і зараз. Культу майбутнього.

Фактично, ця трансформація почалася у 1991 му році, проте радянські мертвяки застовбили свої місця намертво.

Українські громадяни мають бути готові до Перемоги, готові боротися за життя своїх дітей та своєї країни. На цьому шляху можна померти, так. Але ця смерть збереже життя країни, дітей, поколінь. А можна і перемогти.

В ситуації з Культом Смерті, навіть коли ти не військовий, можна тільки померти. Ти можливо і виживеш, але твої діти, родина та рід - наврядче.

Тому я за Культ Життя.

Тому я за свідоме підписання контракту резервіста в ЗСУ. За готовність битися та за готовність перемагати, навіть ціною власного життя, заради Життя.

У цьому і є філософська, прагматична, стратегічна,

екзистенційна, містична, метофізична, тощо різниця між Росією та Україною.

Росія живе заради смерті.

Україна обирає життя і готова за нього померти аби перемогло Життя.

Мирослав Гай