Події у с. Павлокома є однією із найтрагічніших сторінок польсько-української історії, разом з Сагринською різаниною. Пік польського терору в часи Другої світової війни на Закерзонні припадає саме на березневі дні – Шевченківські дні, коли українці чи не найбільше проявляли свою ідентичність.

  9 березня 1944 р. почалися масові репресії проти місцевого населення на Холмщині. Чого лише варта історія с. Сагринь, де польське підпілля у Шевченківські дні вирізало близько 800 українців. 

 У 1945 р. одним із символів трагедії українців стало с. Павлокома, де Армія Крайова вбила 366 місцевих мирних жителів. Тієї весни польське підпілля вчергове показало своє обличчя і спалило десятки українських сіл на Закерзонні, зокрема і Бахів, Скопів, Березку, Малковичі, Пискоровичі, Гораєць, Новий і Старий Люблинці та ін. То хто ж робив геноцид?

Роблячи свої звірства на Шевченківські дні польське підпілля намагалося зламати український дух, але не так сталося, як гадалося.

 У перекладі турецького оригіналу Бучацького договору на польську мову у пункті 4 -му стверджується «УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ З ДАВНІМИ КОРДОНАМИ КОЗАКАМ ВІДДАТИ…»

 20 жовтня 1672 року між Османською імперією і Річчю Посполитою у м. Бучач на Тернопільщині було укладено мирний договір. На боці турецької сторони взяли участь представники гетьмана Петра Дорошенка. Стосовно українських земель Брацлавщини та Правобережної Київщини, де існував козацький устрій, вперше на міжнародно-правовому рівні вживався термін «Українська держава» (польськ. «Ukrainskie Panstwo», тур. Ukrayna memleketinin — «Українська країна»).