79 О, далече заиде соколъ, птиць бья, – къ морю.
80 А Игорева храбраго плъку не крѣсити!
81 За нимъ кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли, смагу мычючи въ пламянѣ розѣ.
82 Жены рускія въсплакашась, аркучи:
83 «Уже намъ своихъ милыхъ ладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати, а злата и сребра ни мало того потрепати!».
84 А въстона бо, братіе, Кіевъ тугою, а Черниговъ напастьми.
85 Тоска разліяся по Руской земли, печаль жирна тече средь земли Рускыи.
86 А князи сами на себе крамолу коваху,
87 а поганіи сами, побѣдами нарищуще на Рускую землю, емляху дань по бѣлѣ отъ двора.
Русский:
79 О, далеко залетел сокол, птиц побивая, – к морю!
80 Игорева храброго полка не воскресить!
81 По нем кликнула Карна, и Желя поскакала по Русской земле,
82 огонь мыкая в пламенном роге. Жены русские восплакались, приговаривая:
83 «Уже нам своих милых лад ни мыслию не смыслить, ни думою не сдумать, ни глазами не повидать, а золота и серебра совсем не потрогать».
84 И застонал, братья, Киев от горя, а Чернигов от напастей.
85 Тоска разлилась по Русской земле; печаль обильная потекла посреди земли Русской.
86 А князи сами на себя крамолу ковали,
87 а поганые, с победами нарыскивая на Русскую землю, сами брали дань по белке от двора.
Украинский:
79 Ой, далеко бо сокіл зайшов, б’ючи птиць, залетів аж до моря!
80 Та хоробрий полк Ігорів не воскресити.
81 За ним крикнули Карна та й Желя й по Руській Землі поскакали,
82 вогонь мечучи на людей в полум’яному розі. Заплакали руські жінки кажучи:
83 «Вже нам милих ладів своїх ані мислями змислити, ані думою здумати, ні оглядати очима.
А золота й срібла – його нам не мало за них прийдеться дати».
84 Застогнав бо, брати, з туги Київ, від напастей же город Чернігів.
85 По Руській Землі розлилася печаль, важкая журба по Землі Руській рине.
86 Що ж князі коромолу на себе самії кували,
87 то поганці на Руськую Землю, а все переможно, самі набігаючи, данину від двору по вивірці брали.
Белорусский:
79 О, як далёка сакол заляцеў ў гэну пору, Птушак пужлівых збіваючы,– к сіняму мору!
80 А ўжо адважнага Ігара войска не ўскрэсіць!
81 Па ім Карына заклікала, гледзя на месяц. Жэля па Рускай зямлі паняслася з трывогай,
82 Смагу наводзячы людзям у полымя рогу. Жоны заплакалі рускія ў жальбах нябылых:
83 «ўжо нам ні мысляй памысліць мужоў сваіх мілых, Ані падумаці думай, ні вочмі сваімі
Ix азіраць на пуховай пасцелі жывымі. Срэбрам і золатам тым пагатове ніколі Нам не пацешыцца ў долі, самотнае долі!»
84 I застагнаў жа, о брацці, грод Кіеў тугою, А той багаты Чарнігаў – напасцю благою!
85 Журба па Рускай зямлі разлілася разводдзем, Ды пацякла ненасытная жальба ў народзе.
86 А на сябе самі князі загубства кавалі
87 А тут паганыя самі адны не чакалі, Панаваліўшысь на Рускую землю з пабедай, Дань вымагалі па белцы з двара даўным следам.
Древнерусский текст:
Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука,
вступила дѣвою на землю Трояню,
въсплескала лебедиными крылы
на синѣмъ море у Дону, плещучи,
убуди жирня времена.
Усобица княземъ на поганыя погыбе,
рекоста бо братъ брату: «Се мое, а то мое же».
И начяша князи про малое «се великое» млъвити,
и сами на себѣ крамолу ковати,
а поганіи съ всѣхъ странъ прихождаху съ побѣдами на землю Рускую.
Современный русский:
Встала обида в войсках Даждьбожа внука,
вступила девою на землю Трояню,
восплескала лебедиными крылами
на синем море у Дона;
плеща, прогнала времена изобилья.
Борьба князей против поганых прекратилась,
ибо сказал брат брату:
«Это мое, и то мое же».
И стали князья про малое
«это великое» говорить
и сами на себя крамолу ковать.
А поганые со всех сторон приходили с победами
на землю Русскую.
Современный украинский:
Встала Обида у силах Дажбожого внука,
вступила на землю Троянову Дівою,
лебединими крилами затріпотала.
На синьому морі край Дону сплеснула
й достатні часи плещучи геть прогнала.
Воювати невірних князі перестали;
брат бо мовив до брата:
«Це моє та й оте є моє!»
І стали князі про мале «це велике» казати
й на себе самі коромолу кувати.
А поганці, що з усіх сторін набігали
на Руськую Землю, все перемагали.
Современный белорусский:
Сілу пустыня прыкрыла ўжо грознай навалай:
Крыуда паўстала у ўнука Дажджбожага сілах,
Дзевай яна на Траянаву землю ўступіла,
Крыллем лябяжым па моры ўуспляснула, а ў Доне
Плюскатам спудзіла шчасныя часы у бяздонні.
Князевы споркі – людзям ад паганых загуба;
Стаў гаварыць брат да брата са злосці, нялюба:
«Гэта і гэна маё!» Ды пачалі казаці
Князі аб малым: «Во гэта вялікае, браце!»
А на сябе самі згубства каваці няўстанне…
Скрозь жа на Русь набягалі з пабедай пагане.
Современный польский:
W dziedzinie wnuków Dadźboga nieznana
Wzeszła dziewica na ziemię Trojana:
Niedola, w skrzydła plasnęła łabędzie.
A po kraj morza i u Donu rzeki
Ze snu mordercze zbudziły sie wieki…
Ustał bój z wrogiem, a brat bratu w zrzędzie
Rzekł: „I to moje, i to moje będzie.”
I wszczęto wielką waśń dla rzeczy małej;
Swoi na swoich nieszczęścia kowali.
A tu poganin otwartemi drogi
Szedł w ruską ziemię siać mord i pożogi.
Современный чешский:
do vojsk Dažbogových vnuků však se vkrádá
z pohřebiště slávy narozená Sváda.
V Trojanovo léno jak nevěsta vchází,
u modrého moře nad donskými srázy
pleská labutími křídly, a když vzlítne,
plaší mír a šťastné roky blahobytné.
Knížata se drží před Polovci zpátky,
bratr s bratrem vede malicherné hádky.
„Mé je to a ono!“
bratr bratru spílá,
velikou pří končí půtka pošetilá
a Polovci těmi sváry povzbuzeni
vítězně teď táhnou tesknou ruskou zemí.
Современный болгарский:
Вражда се дигна сред Даждбогови внуци,
слезе – като девица –
в земята Троянова,
изплеска с крилата на лебед
над синьо море край Дон;
изплеска,
пропъди обилни години.
Престана борбата на князете срещу поганци,
защото брат на брата си рече:
„Това е мое и това е мое».
И почнаха князете за малкото
„Туй е голямо» да казват
и сами помежду си крамоли да коват.
А поганци от всички страни
прииждаха с победи
в Руската земя.
79 О, далече заиде соколъ, птиць бья, – къ морю.
80 А Игорева храбраго плъку не крѣсити!
81 За нимъ кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли, смагу мычючи въ пламянѣ розѣ.
82 Жены рускія въсплакашась, аркучи:
83 «Уже намъ своихъ милыхъ ладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати, ни очима съглядати, а злата и сребра ни мало того потрепати!».
84 А въстона бо, братіе, Кіевъ тугою, а Черниговъ напастьми.
85 Тоска разліяся по Руской земли, печаль жирна тече средь земли Рускыи.
86 А князи сами на себе крамолу коваху,
87 а поганіи сами, побѣдами нарищуще на Рускую землю, емляху дань по бѣлѣ отъ двора.
Русский:
79 О, далеко залетел сокол, птиц побивая, – к морю!
80 Игорева храброго полка не воскресить!
81 По нем кликнула Карна, и Желя поскакала по Русской земле,
82 огонь мыкая в пламенном роге. Жены русские восплакались, приговаривая:
83 «Уже нам своих милых лад ни мыслию не смыслить, ни думою не сдумать, ни глазами не повидать, а золота и серебра совсем не потрогать».
84 И застонал, братья, Киев от горя, а Чернигов от напастей.
85 Тоска разлилась по Русской земле; печаль обильная потекла посреди земли Русской.
86 А князи сами на себя крамолу ковали,
87 а поганые, с победами нарыскивая на Русскую землю, сами брали дань по белке от двора.
Украинский:
79 Ой, далеко бо сокіл зайшов, б’ючи птиць, залетів аж до моря!
80 Та хоробрий полк Ігорів не воскресити.
81 За ним крикнули Карна та й Желя й по Руській Землі поскакали,
82 вогонь мечучи на людей в полум’яному розі. Заплакали руські жінки кажучи:
83 «Вже нам милих ладів своїх ані мислями змислити, ані думою здумати, ні оглядати очима.
А золота й срібла – його нам не мало за них прийдеться дати».
84 Застогнав бо, брати, з туги Київ, від напастей же город Чернігів.
85 По Руській Землі розлилася печаль, важкая журба по Землі Руській рине.
86 Що ж князі коромолу на себе самії кували,
87 то поганці на Руськую Землю, а все переможно, самі набігаючи, данину від двору по вивірці брали.
Белорусский:
79 О, як далёка сакол заляцеў ў гэну пору, Птушак пужлівых збіваючы,– к сіняму мору!
80 А ўжо адважнага Ігара войска не ўскрэсіць!
81 Па ім Карына заклікала, гледзя на месяц. Жэля па Рускай зямлі паняслася з трывогай,
82 Смагу наводзячы людзям у полымя рогу. Жоны заплакалі рускія ў жальбах нябылых:
83 «ўжо нам ні мысляй памысліць мужоў сваіх мілых, Ані падумаці думай, ні вочмі сваімі
Ix азіраць на пуховай пасцелі жывымі. Срэбрам і золатам тым пагатове ніколі Нам не пацешыцца ў долі, самотнае долі!»
84 I застагнаў жа, о брацці, грод Кіеў тугою, А той багаты Чарнігаў – напасцю благою!
85 Журба па Рускай зямлі разлілася разводдзем, Ды пацякла ненасытная жальба ў народзе.
86 А на сябе самі князі загубства кавалі
87 А тут паганыя самі адны не чакалі, Панаваліўшысь на Рускую землю з пабедай, Дань вымагалі па белцы з двара даўным следам.
Древнерусский текст:
Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука,
вступила дѣвою на землю Трояню,
въсплескала лебедиными крылы
на синѣмъ море у Дону, плещучи,
убуди жирня времена.
Усобица княземъ на поганыя погыбе,
рекоста бо братъ брату: «Се мое, а то мое же».
И начяша князи про малое «се великое» млъвити,
и сами на себѣ крамолу ковати,
а поганіи съ всѣхъ странъ прихождаху съ побѣдами на землю Рускую.
Современный русский:
Встала обида в войсках Даждьбожа внука,
вступила девою на землю Трояню,
восплескала лебедиными крылами
на синем море у Дона;
плеща, прогнала времена изобилья.
Борьба князей против поганых прекратилась,
ибо сказал брат брату:
«Это мое, и то мое же».
И стали князья про малое
«это великое» говорить
и сами на себя крамолу ковать.
А поганые со всех сторон приходили с победами
на землю Русскую.
Современный украинский:
Встала Обида у силах Дажбожого внука,
вступила на землю Троянову Дівою,
лебединими крилами затріпотала.
На синьому морі край Дону сплеснула
й достатні часи плещучи геть прогнала.
Воювати невірних князі перестали;
брат бо мовив до брата:
«Це моє та й оте є моє!»
І стали князі про мале «це велике» казати
й на себе самі коромолу кувати.
А поганці, що з усіх сторін набігали
на Руськую Землю, все перемагали.
Современный белорусский:
Сілу пустыня прыкрыла ўжо грознай навалай:
Крыуда паўстала у ўнука Дажджбожага сілах,
Дзевай яна на Траянаву землю ўступіла,
Крыллем лябяжым па моры ўуспляснула, а ў Доне
Плюскатам спудзіла шчасныя часы у бяздонні.
Князевы споркі – людзям ад паганых загуба;
Стаў гаварыць брат да брата са злосці, нялюба:
«Гэта і гэна маё!» Ды пачалі казаці
Князі аб малым: «Во гэта вялікае, браце!»
А на сябе самі згубства каваці няўстанне…
Скрозь жа на Русь набягалі з пабедай пагане.
Современный польский:
W dziedzinie wnuków Dadźboga nieznana
Wzeszła dziewica na ziemię Trojana:
Niedola, w skrzydła plasnęła łabędzie.
A po kraj morza i u Donu rzeki
Ze snu mordercze zbudziły sie wieki…
Ustał bój z wrogiem, a brat bratu w zrzędzie
Rzekł: „I to moje, i to moje będzie.”
I wszczęto wielką waśń dla rzeczy małej;
Swoi na swoich nieszczęścia kowali.
A tu poganin otwartemi drogi
Szedł w ruską ziemię siać mord i pożogi.
Современный чешский:
do vojsk Dažbogových vnuků však se vkrádá
z pohřebiště slávy narozená Sváda.
V Trojanovo léno jak nevěsta vchází,
u modrého moře nad donskými srázy
pleská labutími křídly, a když vzlítne,
plaší mír a šťastné roky blahobytné.
Knížata se drží před Polovci zpátky,
bratr s bratrem vede malicherné hádky.
„Mé je to a ono!“
bratr bratru spílá,
velikou pří končí půtka pošetilá
a Polovci těmi sváry povzbuzeni
vítězně teď táhnou tesknou ruskou zemí.
Современный болгарский:
Вражда се дигна сред Даждбогови внуци,
слезе – като девица –
в земята Троянова,
изплеска с крилата на лебед
над синьо море край Дон;
изплеска,
пропъди обилни години.
Престана борбата на князете срещу поганци,
защото брат на брата си рече:
„Това е мое и това е мое».
И почнаха князете за малкото
„Туй е голямо» да казват
и сами помежду си крамоли да коват.
А поганци от всички страни
прииждаха с победи
в Руската земя.
Кто там куда набигал с перемогами?